Гурт Олега Кульчицького цьогоріч святкує 20-річчя. Ювілей колективу на сцені уже триває – від різдвяних концертів у Національному театрі ім. М. Заньковецької.

Тільки у рідному Львові 2009 року гурт планує дати близько десяти концертів. Заплановано гастролі й по інших містах України. Скрипаль-віртуоз, композитор, заслужений артист України Олег Кульчицький розповів кореспондентові “Леополіса”, з чого починався його гурт і як йому музикувалося протягом двох десятиліть.

- Ваш гурт – майже ровесник незалежності України. Чим запам’яталися ті часи, коли ви тільки-но починали сценічну кар’єру?

- Закінчувався 1988 рік… Наші перші концерти відбулися у Львові, на Сихові – у Кінотеатрі ім. О. Довженка. Спершу колектив називався “Рекрутом”. За цю назву нас викликали певні інстанції – і з обуренням заявляли: “Рекрути – це ж чорна пляма у житті нашого народу! Як їх можна прославляти на сцені?!”. Розповідаю зараз і самому дивно, за що колись до артистів прискіпувалися… Так наш колектив спершу став Групою під керівництвом Олега Кульчицького, а згодом – Гуртом. Саме ми були першим українським гуртом. Виступили під такою назвою на першій “Червоній руті” – відтоді на українській сцені почали з’являтися гурт за гуртом.

- З “Червоної рути-1989” відродилася, а у певному сенсі навіть народилася, сучасна українська музика…

- Саме так! Але наш гурт у Чернівцях зняли після першого ж виступу у рамках фестивалю – звинуватили в націоналізмі. Я написав тоді на слова Володимира Миронюка пісню “Соловію України” – як присвяту Володимиру Івасюкові. У тексті цієї пісні ми відкрито заявили, що Івасюка вбили, а “наша пісня не вмре, не загине”. Це було сміливо. У Львові на той час ми уже збирали повні зали. Що зали – стадіони: за кілька днів після того, як нам заборонили виступати на “Червоній руті”, ми дали концерт на стадіоні у Бродах – для 15-тисячної публіки.

- Чому тепер українські артисти не збирають стадіонів?..

- Колись публіка не була настільки розбалувана телевізійними концертами. Але головна причина, мабуть, економічна. За Радянського Союзу по всіх республіках квиток на концерт коштував у межах п’яти карбованців. Це було людям по кишені. Тепер же, організовуючи концерт, неможливо робити дешеві квитки. Оренда залу, акустичної та світлової апаратури, реклама, оформлення… Усе це обходиться недешево. Організовувати нині концерт без спонсорів та партнерів – собі у збиток. Раніше ти платив за оренду залу десять відсотків від зібраної із продажу квитків суми. А тепер… Взяти хоча б Львівську оперу. Ціни на оренду директор Оперного театру Тадей Едер ставить захмарні – десятки тисяч гривень… Так він йде назустріч українським митцям?.. Інша річ із Театром ім. М. Заньковецької. Його керівництво завжди готове на поступки – ціна за оренду там у декілька разів нижча, аніж в Опері.

- Пригадую, декілька років тому по Львову ходили чутки, що Олег Кульчицький от-от замінить Тадея Едера на посаді директора Львівської опери… Чи уявляєте себе на керівній посаді?

- Я ж гуртом керую, а також – Західноукраїнською мистецькою асоціацією “Муза”. У рік організовую один-два потужні проекти. Чимало із тих, що уже відбулися, були міжнародними, а кількість країн-учасниць сягала 15-ти. Зокрема під моїм керівництвом у Львові відбувся Королівський бал за участю французького принца Шарля-Філіпа Орлеанського. Чутки про ймовірну посаду в Оперному театрі поширював не я…

- А в політику вас кликали?

- Кликали, причому декілька партій – різних спрямувань. Відповідав: “Коли перестану грати – тоді піду в депутати”. Мистецтво на серйозному рівні – не менш важлива політика.

- Ви – частий гість офіційних концертів – і в Україні, і за кордоном. Як артисти потрапляють на такі заходи?

- Я потрапив, коли ще жив режисер Борис Шарварко, який з радянських часів опікувався в Україні усіма державними концертами. Скільки ми з ним по Союзу поїздили – гастролювали в Росії, Білорусі, Туркменистані… А за часів незалежної України – виступи на Днях України, самітах… Після смерті Шарварка організацією державних заходів займається декілька мистецьких структур. Я останніми роками виступав на офіційних концертах не лише в Україні, а й у Польщі та Ізраїлі.

- Чи відіб’ється теперішня економічна криза на українських артистах?

- Безумовно відіб’ється. Мистецтво завжди було дотаційною сферою. На нього великою мірою впливає добробут народу. Чим впевненіше люди стоять на ногах, тим більше прагнуть чогось вищого. Тому і є багатії, які викладають мільйони за картини. Є у світі артисти, гонорари яких сягають не сотень тисяч, а мільйонів доларів! А зворотний бік медалі – у часи криз люди, перш за все, дбають про насущне, а вище відходить на другий план. Та хоча у часи фінансової скрути й буде нелегко, професійні митці виживуть. Історією стануть необдаровані “проекти”, бо рано чи пізно їхні інвестори зрозуміють, що немає перспектив фінансувати нездар.

- Повернімося до вашого гурту. За 20 років існування неодноразово змінювався його склад. Які музиканти у ньому затримувалися?

- Мабуть, немає такого колективу, який зумів би 20 років проіснувати, не змінюючи складу. І у нас – хтось йшов, хтось приходив. Для мене як для керівника гурту важливо, щоб люди, з якими працюю, були професіоналами, однодумцями. Аби любили свою справу – репетиції, концерти, гастролі…

- Першим вокалістом Гурту Олега Кульчицького був Ігор Богдан. Потім ви побили горщики. У музичних колах пліткують, що тепер навіть не вітаєтеся…

- Та ні – вітаємося. Але конфлікт між нами справді виник. І маю на увазі не той перший розрив, коли Богдан пішов із гурту через те, що переїхав жити до Канади. Не порозумілися ми із ним торік. Я запропонував Ігореві спільні концерти, присвячені 20-річчю гурту. Усю організацію брав на себе, включаючи гонорари артистам і навіть оплату перельоту Богдана із Канади в Україну. Спершу мені здалося, що він втішився з такої пропозиції. А потім… Приїхав до Львова і… поставив мене перед фактом, що хоче працювати із “Львівськими музиками” і групою “Галичани”, яка згодом стала групою “Гетьмани”. А я, мовляв, повинен пристосуватися до їхнього графіка, до їхніх планів. І це до 20-річчя Гурту Олега Кульчицького! Гурту, у якому Ігор Богдан прославився – став заслуженим артистом України. Зіркою, можна сказати. У “Ватрі” Ігоря Білозора він же був на підспівках, сольно йому давали пісню-дві заспівати…

- Був у вашому гурті період, коли працювали із сестрами Москаль. Останні ж декілька років вашим вокалістом є сербський співак Філіп Жмахер, а віднедавна ще й соліст Львівської опери Олег Лихач. З чоловіками легше порозумітися?

- Порозумітися можна з усіма. Чоловіки це чи жінки, значення не має. Людмилу Москаль я запросив у свій проект – і вона працювала з нами близько трьох років. Тепер у гурті – новий етап творчості.

- У вас – двоє дітей. Музичний талант від батька успадкували?

- І син, і донька грають на фортепіано. Святославові – 16 років. Він вчиться у Коледжі ім. І. Труша – на дизайнера. Доньці Іринці – 11 років. Вона танцює у колективі “Юність”. Так що творчість у тому чи іншому прояві цікавить обох моїх дітей.

Довідка «Леополіса»

Олег Кульчицький народився у місті Теребовлі на Тернопільщині. Закінчив музичну школу по класу скрипки, Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької. А дошліфовував свою скрипкову майстерність у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка. Наприкінці 1988 року заснував власний гурт. Керує Західноукраїнською мистецькою асоціацією “Муза”. У творчому доробку Кульчицького-композитора – понад півсотні творів. Серед них – шлягери гурту “Блукаюча зоря”, “Мандрівний музика”, “Камінний Жорж”, “Я п’ю вино”, “Галичани”, “Україна”, “Сидяча свобода”, “Музика кохання”, “Небесні зорі”… Інструментальні твори: “Струни серця скрипаля”, “Моє життя”, “Полька Турбо-Захід”, “Полька Галич-Карпат-Фольк”, “Спогад кохання”… А також – численні обробки класики та фольклору.

Колоритний сербський співак Філіп Жмахер останніми роками є вокалістом Гурту Олега Кульчицького. Варто цьому виконавцю вийти на сцену і заспівати декілька рядків пісні – як жіноча половина публіки підкорена. Милий Жмахер і у спілкуванні. А як українською розмовляє! Ледь помітний акцент додає співакові ще більше шарму.

- Філіпе, скільки часу на рік проводите в Україні?

- У середньому перебуваю тут з гастролями по три-чотири місяці на рік. А взагалі, в Україну я зачастив ще з кінця 1990-х. Спершу співпрацював із відомим композитором Олександром Злотником. Гастролював Україною, виступав на фестивалях. Разом з Таїсією Повалій співали про “Маки червоні”.

- Олександр Злотник, наскільки знаю, був вашим продюсером в Україні. Чому ви перестали співпрацювати?

- Не знаю… Це запитання до пана Злотника. Скажу тільки, що це не я вирішив припинити співпрацю… А працювали ми рік.

- Як доля звела вас зі скрипалем, композитором Олегом Кульчицьким?

- З Олегом на одному концерті нас познайомив мій друг і колега Володимир Коваленко, чоловік співачки Оксани Пекун. Кульчицький запропонував мені співпрацю – і я одразу прийняв цю пропозицію, бо його гурт мені подобається. У ньому є національна, українська складова. А для мене як серба брати участь саме у таких проектах – питання честі й гордості.

- З ким із українських артистів товаришуєте?

- Мої хороші друзі – команда Олени Вінницької: з братами Сергієм та Олексієм Большими ми протягом двох років виступали разом – у роковому проекті “Інтурист”. Назвали так через мене – вокаліста-серба (Сміється. – Г. Г.). Теплі у мене стосунки також із Таїсією Повалій, Русланою…

- А де ваші гонорари як співака вищі – у Сербії чи в Україні?

- Хм… В Україні таки вищі.

- Що вас приваблює в Україні?

- Найперше – це люди. Українці – народ, який має багато точок дотику із сербами, схожий слов’янський характер. І мови наші співзвучні. Коли почав приїжджати сюди із року в рік, у мене з’явилося багато друзів серед українців. Нам є про що поговорити. До того ж, що для мене важливо, маю тут з ким поспівати, пограти. Якби я був мегазіркою, мусив би, мабуть, жити у якійсь західній країні. А так – залюбки змінив би сербську “прописку” на українську.

- Дозвольте зробити комплімент – ви прекрасно розмовляєте українською!

- Дякую! Не вчився української спеціально. Знання приходили поступово, самі собою. Приїжджав, слухав, як розмовляють люди, дивився українське телебачення. Й тепер – не лише співаю, а й розмовляю українською.

- А що в Україні вам не подобається? Чого не сприймаєте?

- Можливо, я як громадянин іншої країни й не маю права судити про це, та, як на мене, український народ, який живе на такій багатій землі, заслуговує на краще життя. Ті, хто керує Україною, нечесні із людьми. Я – не політик і не економіст, та теперішня інфляція видається мені не те щоб надуманою, але перебільшеною. Прикро, що українці отримують такі мізерні зарплати… Владі байдуже до соціального статусу народу. Вона не дбає про підвищення рівня життя своїх громадян.

- На вашій батьківщині, у Сербії, відчутна економічна криза, яка з кінця минулого року приголомшила увесь світ?

- Сербія, як і Україна, не є розвиненою та стабільною країною. У нас також багато проблем. І наші політики теж нечесні. Економічна криза спровокувала у Сербії інфляцію, хоча не таку потужну, як в Україні. Тому надто важких наслідків занепаду економіки простий народ на собі не відчув. І, сподіваюся, не відчує.

- Ви виспівали Гран-прі “Слов’янського базару-1995”. (Наступного року перемогла наша Руслана). Відтоді цей, колись такий популярний і престижний фестиваль, помітно втратив свої позиції…

- Погоджуюся… Я вдячний “Слов’янському базару” у Вітебську – сильному, великому фестивалю. Коли брав у ньому участь, полюбив усе: і Білорусь, і людей, які займалися конкурсом. Але зараз… “Слов’янський базар” повинен розвиватися, робити щось нове. Його творцям, аби знову підняти фестиваль, потрібно знайти більш креативний, свіжий підхід до організації.

- Зовсім інша річ із популярністю ще одного міжнародного пісенного конкурсу – “Євробачення”. В Україні після перемоги Руслани, а в Сербії після перемоги Марії Шерифович до цього марафону прикута особлива увага…

- Я майже однаково радів і тоді, коли перемогла Україна, й тоді, коли найкращою Європа визнала Сербію. Ми, слов’яни, заслуговуємо на такі перемоги. Прийшла наша черга. Захід, на відміну від нас, видихнувся, втратив свої позиції. Нічого нового Захід зараз не пропонує. Їм хіба що поскандалити. А де оригінальні пісні, виконавці? Мушу сказати, що найсвіжіша перемога – росіянина Діми Білана, мені не до душі. Він – посередній співак. Українка Ані Лорак набагато сильніша за нього. Вона більше заслуговувала на перемогу.

- А ви не мали наміру представляти Сербію на “Євробаченні”?

- Подавався на наш національний відбір ще у 1992 році. Та тоді мені не пощастило перемогти. А згодом Сербія близько десяти років не брала участі у “Євробаченні” – серби у Європі вважалися “поганими хлопцями”. А повернулися на конкурс – і майже одразу перемогли. Можливо, спробую ще раз поборотися за право представляти Сербію на “Євробаченні”. Але перед цим розберуся із нашою внутрішньою естрадною кухнею. Бо й перемога Білана – це “кухня”, хоча й загальноєвропейська…

- Де брудніший шоу-бізнес – у Сербії чи в Україні?

- Людина, яка має що показати публіці, проб’ється – і у вас, і у нас. Шоу-бізнесова кухня, звісно, може дещо підкоригувати її плани, підіпсувати їх… Брудного у цьому світі, на жаль, багато. Тому й виходить, що таланти залишаються за бортом.

- З Марією Шерифович ви знайомі?

- Як це не дивно, але – ні… Останні три роки я менше кручуся у сербському музичному середовищі. За цей час нічого нового у своїй країні не показав. Зрештою, не дуже задоволений з того, як розвивається сербський шоу-бізнес. Так, є різні виконавці. От взяти хоча б Єлену Томашевич, яка представляла Сербію на “Євробаченні-2008” у Белграді. Вона – серйозна співачка, робить якісну музику. Але така творчість у нас, радше, виняток, а не правило. Громадянська війна дуже вплинула на загальний рівень культури у Сербії, і на музику у тому числі. Смак народу погіршився. Тому у Сербії важко займатися якісною популярною музикою. Важко було, коли я починав, важко й тепер. Якщо люди живуть в умовах, коли за кожним другим рогом на них може чатувати смерть, вони не хочуть багато думати – вони хочуть розважатися: тут і одразу! Про яку культуру і мораль за таких обставин може йтися?

- Хто вас чекає у Белграді?

- Дружина і маленька донька – дворічна Лана. Моя сім’я – це для мене зараз найважливіше.

Довідка «ВЗ»

Філіп Жмахер – заслужений артист Сербії. На запитання про вік реагує, кокетуючи, мовляв, “у жінок та артистів про вік не питають”. Настирливістю таки вдалося вивідати, що Жмахерові – трішки за 40. За освітою він – технік молекулярної біології. Аби заробити на життя, свого часу ким тільки не працював – стюардом, вантажником, продавцем… На естраді – з 1992 року. Музичної освіти не має – самоук. У 1995 р. взяв Гран-прі фестивалю “Слов’янський базар”. На батьківщині співака вийшло два його сольні альбоми. Про україномовний альбом подумує, бо має в репертуарі оригінальні українські пісні. Та, каже, аби випустити збірку, треба знайти спонсора. Живе у Белграді.

Та цього року виступи знаного колективу у Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької супроводжувалися нечуваним ажіотажем: усі квитки (коштували вони від 30 до 150 грн.) публіка розкупила ще за тиждень до музичної “Різдвяної феєрії”, яка тривала три дні поспіль.

Під звуки завивання снігової хуртовини і церковних дзвонів на сцені з’явилися скрипаль Олег Кульчицький із гуртом та соліст Львівської опери – заслужений артист України, тенор Олег Лихач. Почали з колядок та щедрівок, а продовжили естрадними піснями. Із новинок зал почув пісню на актуальну соціальну тему – про заробітчан – “З світів, українці, поверніться”. Згодом Олег Лихач продемонстрував присутнім силу свого оперного голосу. При цьому мікрофон співакові явно заважав, відтак “Чорнії брови” та O sole mio він виконав майже без допомоги цього чуда техніки. А з музикантів Лихачеві підігравав лише Роман Мельник – на клавішних інструментах. Зникнувши на мить за кулісами, Лихач повернувся на сцену у “мазепинці” – й виконав повстанську пісню “Хлопці як соколи”.

Півгодинний блок у концерті із гуртом Олега Кульчицького мав заслужений артист Сербії, володар Гран-прі “Слов’янського базару-1995” Філіп Жмахер, який співпрацює з українським колективом протягом декількох останніх років. “Добрий вечір, друзі мої, я скучив!” – привітався співак. Передав усім “привіт” із Белграда – й затягнув україномовні хіти гурту “Блукаюча зоря”, “Я п’ю вино”, “Камінний Жорж”… “Сценічний іспит” з української мови Жмахер склав на “відмінно”. Що колега співака по пісенному “цеху” Олег Лихач резюмував: “Філіп – давно народний артист України. Нашим народним обранцям повчитися б у нього української…”. Жмахер у боргу не залишився: після того, як виконав дуетом із Лихачем сербськомовний куплет, сказав: “Олегові можна давати звання народного артиста Сербії”. Зі сцени харизматичний вокаліст-серцеїд Філіп Жмахер йшов із квітами та… шоколадкою, яку йому подарувала дівчинка-школярка. Третій день “Різдвяної феєрії” збігся із днем народження сербського співака – українці задарували його коньяком.

Юними гостями концертів стали артистична 8-річна “Міні-міс України-2008” Інеса Юзюк з Івано-Франківська, яка, щоправда, співала… під фонограму, а також вихованці народного ансамблю танцю “Карпати”.

Заключні акорди концертів гурту взяв під свою музичну опіку заслужений артист України, композитор, скрипаль Олег Кульчицький. Не зраджуючи своєму віртуозному амплуа, знаний музикант вкотре продемонстрував майстерну гру на найелегантнішому та найемоційнішому з інструментів. Приборкав скрипку, чим остаточно підкорив переповнений зал. Граючи, Кульчицький ще й танцювати під ритми композицій примудрявся. Утім, оригінальними танцями за своїми інструментами дивували публіку всі музиканти гурту. Послухати “Різдвяну феєрію” у різні дні прийшли мер Львова Андрій Садовий, письменник Роман Лубківський, фотохудожник Василь Пилип’юк…

Олег Кульчицький завітав у гості до Андрія Великого на програму “Без фальші”.
Говорили про усе.

На сцені Львівського національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької відбулося чотири інтернаціональні виступи. Україну представляв гурт Олега Кульчицького із солістом-сербом Філіппом Жмахером, а Грецію – група Васіліса Лєккаса.

з Філіппом Жмахером – заслуженим артистом Сербії, володарем Гран-прі “Слов’янського базару” – гурт Олега Кульчицького співпрацює уже другий рік. Цей голосистий співак, який знає шість мов, вивчив і українську. Уже майже без сербського акценту українською колядує, виконує хіти гурту – “Я п’ю вино” чи “Ах, пане Жорж”, спілкується із залом. Звичайно, Жмахер не міг не заспівати й декілька сербських пісень, які зал сприйняв однаково тепло.

Якщо українсько-сербський тандем уже “спєлся”, то співпраця українсько-грецького тільки-но розпочалася. Як розповів кореспондентові “ВЗ” бас-гітарист гурту Олега Кульчицького Андрій Акімов, менеджери групи Васіліса Лєккаса самі вийшли на львівський гурт і запропонували спільні концерти. До України професійні грецькі музиканти привезли модерні трактування традиційних грецьких мелодій. У їхній музиці чулися то циганські, то африканські, то навіть гуцульські нотки. А сам соліст групи – Васіліс Лєккас – виявився не лише оригінальним співаком, а й актором. Під завісу свого виступу гості із Греції примусили партер піднятися і танцювати під звуки сіртакі.

Кульмінацією “Феєрії Україна-Греція” став півгодинний виступ Олега Кульчицького. Скрипаль-віртуоз, заслужений артист України потішив публіку композиціями “Струни серця скрипаля”, “Галич-Карпат-фольк”, “Угорський танець”, “Жайворонок”… При цьому продемонстрував не лише віртуозну гру на скрипці, а й уміння танцювати – із скрипкою та смичком у руках.

• Струни серця скрипалямуз. О.Кульчицького
• Угорський танецькомп. Й. Брамс
• Полька “Турбо-захід”муз. О.Кульчицького
• Моє життямуз. О.Кульчицького
• Коломийка
• Чардашмуз. О.Кульчицького
• Спогад коханнямуз. О.Кульчицького
• Полька “Галич-Карпат-Фольк”муз. О.Кульчицького
• Жайвороноккомп. Г. Дініку
• Персидський маршкомп. Й. Штраус

• Спас наш народився
• На небі зірка ясна засяла
• Небо і земля
• Предвічна ніч
• Буковинські візерунки
• Струни серця скрипаля
• Блукаюча зоря
• Богема
• Мандрівний музика
• Камінний Жорж
• Я п’ю вино
• Галичани

музика Олега КУЛЬЧИЦЬКОГО

слова Володимира МИРОНЮКА

• Україна
• Сон дівочий
• Мамай
• Галичани
• Гаваї
• Галицький пан Юрій
• Струни серця скрипаля
• На старім бруковім ринку
• Тільки ти
• Мандрівний музика
• Блукаюча зоря
• Соловію України
• Гурт бажає